Хустський район
[Послуги] [Карта] [Зв’язок]    | Ви знаходитеся тут:   Головна    Туристична Хустщ..
Село Вільшани

Центр Вільшанської сільської ради.

Населення: 1 120 жителів.

Географічні координати: 48° 20' 24.1" N • 23° 36' 59.3" Е.

Відстані: Київ - 769 км • Ужгород - 161 км • Хуст - 47 км.

Автомобільні траси: Т0720 «Міжгір'я — Колочава — Буштино».

Водойми: річка Теребля.

Перша писемна згадка: XV століття.

 

Між високими хребтами Карпат, у вузькій долині річки Теребля розташоване село Вільшани. Річка поділяє село на дві частини, по дві сторони якої і розташоване село, яке простяглось на декілька кілометрів вздовж неї.

Вперше село згадується в писемних джерелах XV століття. Становище селян було дуже важке, на протязі декількох століть. Втікаючи від панського свавілля селяни ховались в лісах. Втікачі вирубували ліс у підніжжі річки – це були вільхи та бук. Звідси й походить назва села Вільшани. Вони поселялись жити в колибах-хатках, займались землеробством, скотарством, сплавляли дерево річкою Тереблею в Тису. Річка була більш повноводною поки на ній не збудували ГЕС. Пізніше поселення збільшувалось, тому що люди вирубували ліси в рівнинній місцевості та придатних для життя ділянках.

В той час всі ліси та полонини належали графу Сегертовсу, його сім'я і родина жили в Німеччині, а на Закарпаття приїжджали тільки для відпочинку.

А згадкою про те, що у Вільшанах бували вельможі, в селі є джерело «Був-цар».

На території села знаходиться архітектурна пам'ятка – криниця. З нею пов'язана  назва присілка Бовцар. Коли запитати у старожителів села від чого походить назва присілка, вони відразу відповідають, що тут був цар. А котрий? Та казали, що Раковці Ференц, вождь курців, що визволяв нас від австрійців.

Але коли поринути глибоко в історію, то ми дійдемо висновку, що дійсно в селі був цар, але це був Трансільванський цар Роковці Георгій ІІ, дідусь Ракоці Ференца ІІ.

Але все по порядку.

Польський король Ян Казимир був слабким правителем. Більша частина польських феодалів стояли до нього в опозиції. Суперечки і непорозуміння, що виникли між королем і феодалами призвели до ряду війн.

Навесні 1654 року московське військо, разом з 20 тис. українських козаків, вступили до Білорусії відбивши від поляків значну частину території. Поляки і татари, що зрадили Україну, об'єднали сили, почавши новий наступ на Україну. Не зв'язані тепер ніякими зобов'язаннями перед українцями, татари нещадно спустошували край.  Нещастя та розруха охопили й Польщу.

     Влітку 1656 року скориставшись війною, яку вели поляки на півдні і сході, шведи напали з півночі, окупувавши велику частину Польщі. Захоплена шведами, росіянами та українцями Річ Посполита от-от і мала розвалитися.

У 1656 році, відчувши неминуче падіння Речі Посполитої, інший сусід – Раковці Георгій ІІ також звернувся до Богдана Хмельницького про ведення спільних дій проти Польщі з метою її поділу. Але цього для Раковці Георгія ІІ показалося замало. Він розпочинає переговори з шведами, і 6 грудня 1656 року підписує з ними угоду. Завдячуючи цьому союзу, князь Трансільванії вирушає на завоювання Польської корони.

Про цю подію був попереджений комендант Хустського замку, так як князь мав їхати через Мараморошську жупу.  На жупних зборах, які відбулися у Хустському замку 19 грудня цього ж року, було вирішено просити князя прийняти: "Замість платні на утримання, виставлених жупою вершників і піших воїнів, 100 вгодованих корів."

Князь згодився прийняти від жупи цей подарунок, який був йому переданий уже 28 грудня.

6 січня 1657 року Раковці із сусідньої Солнок-Добоцької жупи із міста Сомошуйвара (тепер знаходиться у Румунії) направився до Мараморошу Місцем зустрічі зацікавлених осіб князь визначив Вишково. Тут мали з'єднатися всі частини його війська.

У зв'язку з введенням воєнного положення Марамороська жупа була розподілена на 100 частин. На утримання князя і його почту кожна частина мала сплатити додатковий податок по два форинти, і ще по одному форинту податку мали здати з кожного зареєстрованого телека (маєтку).

Князь в'їхав у Мараморош з великим почтом. З ним приїхали княгиня Баторі Софія з сином Ференцом І. Князя зустрічали мараморошський жупані комендант Хустського замку Редеї Ференц та декілька придворних, які приїхали раніше. Крім них, зустрічати князя приїхали посли шведський і Богдана Хмельницького. Російський посол Олексія Михайловича привіз із собою близько сотні дуже красивих, добірних шуб, щоб справити приємне враження на князя.

Більшість присутніх розуміла важливості прийнятого князем рішення. Хтось подумував і про недоцільність ведення воєнних дій, але настрій у князя був піднесений і потихеньку його хороший настрій передався і іншим, тим паче, що із всіх частин князівства почали прибувати війська.

15 січня князь приймає російського посла, завіряє його у відданості. Має бесіди з іншими послами. Узгоджує з ними план взаємодій. На ранок 17 січня призначив державні збори, де був заслуханий звіт командира передового загону Фельдварі Ференца, про стан доріг та можливість переходу через гірські перевали. На його думку підйом на перевал має проходити без затримки, із спуском можуть бути деякі проблеми.

І на кінець, 18 січня 1657 року під звуки фанфар і бій барабанів 40-тисячне військо на чолі з князем залишає Вишково. По льоду направляються через Тису, тримаючи путь в напрямку Драгова. За Драговом заночували, годували коней та волів, тож і згадка у людей зосталася, аж до наших часів, що тут був царь. Залишивши за плечима територію села, пройшовши повз теперішнє вільшанське водосховище, князь знову зупинив військо. Він наказав перекувати коней, щоб завести в оману своїх противників. На снігу був зовсім інший слід, тому це місце у Вільшанах називають "Копитянське".

Але, якщо прослідити дорогу князя до Польщі, то ця дорога була не тільки для нього, але й для всього війська дуже важкою. Наша погода у зимові місяці буває дуже мінливою. Так було і цього разу. В середині грудня 1656 року у горах випав великий сніг. Під Новий рік різко потеплішало, пішли дощі, річки і потоки вийшли з берегів. На початку січня 1657 року знову похолодало, всі дороги покрилися кригою, а після снігопади і вітер замели їх снігом. Далі дорога війська проходила через Колочаву, Ізки, Студений. Отут почалося найважче - перехід через перевали, на той час, влітку був нелегкою справою, а тепер, взимку, мабуть нездоланним. Тварини грузли у снігу так, що 100 волів не могли тягнути одну гармату, або один обозний віз. Князь обіцянками домагався від підлеглих рухатися далі. Сніг стає нездоланною перешкодою і князь дає вказівку очищати дорогу від снігу. Але тут виникає нова, непередбачена перешкода. Лід і крига на дорозі. Тепер і солдати, і тварини ковзають по льоду. Крики людей, ржання коней, надривний рев волів перевершують гуркіт возів і гармат, що раз у раз зриваються у провалля разом із тваринами, а то й людьми. Страхіття, а не дорога.

На перехід перевалу було затрачено близько двох тижнів. 30 січня князь з останками війська прибуває в Сколе, це вже Польща. Звідси починається його кількамісячна дорога до поразки.

А люди час від часу  почали реконструювати криницю, щоб зберегти для свої нащадків. Вона стала архітектурною пам'яткою села.

 

  Вільшани унікальне гірське село на Закарпатті. Той, хто хоч раз побував тут, назавжди залишить незрадливу пам'ять про нього. Здається сама природа подбала про рельєфну неповторність Вільшан. Між двох пасом гір, де протікає річка Теребля, згідно з переказами, ще в XV столітті оселилися перші поселення. Обмаль родючих земель зумовила селян спеціалізуватися на окремих ремеслах та промислах.

До Радянської влади село було найбіднішим у Хустському районі. Життя селян-скотарів і лісорубів було жахливе у зв'язку з великими податками, від людей забирали останні запаси врожаю та худобу за несплату податків. На той час настала безпросвітна темрява, люди помирали від тифу, туберкульозу та інших хвороб. Лікарями тут були сільські знахарі, бабки-ворожки, шептухи. В селі не було жодної медичної установи, діти народжувались в домашніх умовах, пологи приймала бабка-знахарка, яка все і всіх лікувала. Крім підвод, транспорту ніякого не було, люди до районного центру ходили пішки і приносили продукти на плечах, щоб прогодувати свою родину.

У селі була православна церква Успення Пресвятої Богородиці. Побудували її люди з дерева в 1928 році. Вона збереглася до сьогоднішнього дня.

В 1920 році в селі було лише 25 будинків, до цього року село було під владою угорської буржуазії, а в 1922 році село окуповане румунами. Характерно було, що румуни зайняли лише східну частину Хустського району, а гірські райони - Чехословаччина. Чехословаччина панувала до 1939 року.

В березні 1939 року село було окуповане угорськими фашистами. Це була кривава, чорна сторінка історії гірського села. Німецько-фашистські загарбники виганяли людей на каторжні роботи в Угорщину та Німеччину, а особливо на будівництво, так званої, оборонної лінії «Арпада». Багато людей ховалось в ліси від жандармів, щоб не потрапити на ці роботи, але їх переслідували і катували.

В жовтні 1944 року бійці Радянської Армії в жорстоких боях перейшли Карпати й звільнили народ Закарпаття.

Під час війни жителі села допомагали партизанському розвідувальному загону Ф. Патакі, який висадився на вершині гори Менчул. За це були замучені фашистами В. В. Петрінко та В. П. Ковач.

В 1946 році були проведені перші вибори до місцевих Рад, на яких обрався сільський голова і 15 депутатів, тому що до 1943 року села Вільшани, Бовцарь і Глисна входили до села Драгово. В селі був чоловік, який називався «божник», і який по вказівкам Драгівських властей керував нашим селом.

До 1943 року діти в селі виростали неписьменними, в селі відвели одну хатину під школу, але навчатись у ній не всі мали можливість. Навчались тут тільки діти багатих. І в той час постало питання у розбудові села, щоб підняти з колін пригноблений народ, підвищити їх грамотність, інтелект, підтримати їх традиції, звичаї, тобто полегшити їм життя.

Через село проходить газопровід «Дружба», який транспортує газ в Європу.

В 1957 році було відкрита обласна психлікарня на 500 ліжок (у т.ч. дитяча), де працює понад 200 чоловік.

В 1961 році відкрито дитячий будинок-інтернат на 200 ліжок, де прайює близько 120 чоловік.

 

Є у селі й інші цікаві місця. Зокрема, Вільшанське водосховище Теребле-Ріцької гідроелектростанції, на берегах якого полюбляють відпочивати не тільки мешканці села, а й з цілого району. Ширина водосховища сягає кілометра – неймовірна цифра для тісних ущелин Закарпаття. Коли на річці Тереблі в 1957 р. звели греблю, довелося відселяти звідси два села. Довжина штучно створеної водойми 9 км, середня глибина – 15 м. Гребля, що утримує мільйони кубів води, має довжину 110 метрів, а її висота – 47 м. Із них видно лише близько 20, а решта під водою та намулом. При ГЕС діє музей, де через товсте скло можна подивитися, як шаленіють турбіни, що неначе млини, перемелюють воду на бризки і піну.

Швидкість обертання турбін — одна з найвищих у Європі, кажуть. 7 тисяч обертів на хвилину. Причина такої швидкості — величезний перепад висот. Бо хоча гребля і розташована на Тереблі, вода проходить трубою крізь гору і спускається в сусідню ріку — Ріку. Гребля ГЕС

Кажуть, що всередині греблі прокладено дорогу, якою можна запросто проїхати на «уазику». Створення водосховища допомогло закарпатцям з електрикою, але місцеві бокораші залишилися без роботи: після побудови рукотворного моря сплавляти по р.Тереблі ліс було вже неможливо.

 

 

Гребля Теребле-Ріцької гідроелектростанції, що в долині річки Теребля в Хустському районі, – частина наймасштабнішого будівельного проекту, будь-коли реалізованого на теренах Закарпаття. Сьогодні плесо цього водосховища є одним із найцікавіших та найпривабливіших об’єктів для мандрівників та туристів. Ще б пак! Водна гладь площею майже 2 квадратних кілометри, оточена з усіх боків грядою гір, вершечки яких відбиваються у дзеркалі води – захоплююче видовище! Проте, як свідчить історія, будь-які втручання людини в природу, як і створення масштабних рукотворних об’єктів, не минає без сліду.

 Ця розповідь ґрунтується на унікальних спогадах безпосереднього учасника тих подій і дає можливість нашим читачам зазирнути у час, коли будувалася гребля. Стаття місить матеріали спогадів Василя Смаги та ілюстрована фотографіями, зробленими ним особисто.

 Мій дід, Василь Михайлович СМАГА, із 1953 року працював на будівництві Теребле-Ріцької ГЕС. Спершу виконробом на річці Тереблі, а після введення станції в експлуатацію – начальником Закарпатської ГЕС. До цього у 1951 році закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут (КАДІ) за спеціальністю «будівництво мостів та тунелів», а опісля набував досвіду на будівництві тунелів поблизу озера Севан у Вірменії.

 

Проект з відстрочкою на26років

 Теребле-Ріцька гідроелектростанція будувалася в 50-х роках ХХ ст. у долинах рік Теребля та Ріка Хустського району. При проектуванні ГЕС використали ту особливість, що рівень Тереблі у середній течії вищий за рівень Ріки у суміжній долині на 210 метрів. Відтак, можна було застосувати гравітаційну складову енергії потоків Тереблі, подаючи її воду крізь тунель, пробитий у хребті Бовцарський Верх, на гідротурбіни, встановлені у долині Ріки.
         Сам проект ГЕС для Тереблі та Ріки розробив ще в часи Першої Чехословацької республіки чеський інженер Кріжка (Križka). Можливість реалізації його задуму розглядалася на нараді керівництва Підкарпатської Русі з енергетиками в Ужгороді у червні 1923-го. Будівництво потребувало інвестицій у розмірі близько 200 млн чеських корун. Сума чималенька! Тому надали перевагу спорудженню електростанції поблизу Ужгорода зі значно скромнішими витратами – усього 27 млн корун.

 Втілення проекту «Теребля-Ріка» перенесли на час, коли зросте потреба в електроенергії. Однак політичні зміни на мапі Європи та війна внесли свої корективи. Будівництво ГЕС розпочалося аж у 1949 році. Кошти для спорудження гідроелектростанції на Закарпатті СРСР отримав завдяки репарації від Фінляндії як союзника переможеної Німеччини. Цікаво, що частина матеріалів (металеві труби для трубопроводу) та обладнання (турбіни «Френсіс», системи контролю тощо) також мають фінське або шведське походження та безперебійно експлуатуються вже понад 60 років… Показово також, що довоєнний проект Кріжки втілили радянські інженери майже без змін.

 Греблю спорудили в долині Тереблі вище села Вільшани, а саму ГЕС звели у долині Ріки, у селі Нижньому Бистрому на Хустщині. Завдяки специфіці самої конструкції створювався напір води потужністю понад 20 атмосфер. На той час це був унікальний для Європи проект, за яким станція мала потужність 27 тисяч кВт. Перший промисловий струм завдяки цій найбільшій Закарпатській ГЕС отримали у 1956 році.

 

 Робочі будні, побут та розваги

 Роботи з будівництва греблі розпочалися у 1950 році. Робітників на будівництво набирали із населення навколишніх сіл. Їх привозили в пасажирських вагонах вузькоколійкою або ж вантажівками. Інженерно-технічний персонал здебільшого формувався із українців Львівської і Закарпатської областей.

 Василь Михайлович, мій дідусь, згадував, як вперше приїхав із дружиною та дворічною донькою до Хуста рано-вранці у травні 1953 року. Вони стали свідками унікального природного феномену: на вулиці – сонце, дерева квітнули, а на них… сніг, і температура повітря – 10 градусів морозу! Прибувши до Вільшан, оселилися у двокімнатній квартирі на другому поверсі цегляного будинку. Його дружина і моя бабуся Анастасія працювала інженером у будівельній конторі. Зарплати двох молодих спеціалістів вистачало, щоб утримувати няньку, яка доглядала за дітьми. Це була лагідна і доброї вдачі одиначка Ганна Вовчок із Нижнього Бистрого.
 Помешкання будівельників облаштували на лівому березі Тереблі, а також на Ріці. Оселі для інженерів були цегляними, двоповерховими, з пічним опаленням, внутрішнім водогоном та каналізацією. Вода – джерельна й із водозабору в горах подавалася до будинків самопливом. Також у селищі Вільшани у той період звели середню школу, дитячий садок, лікарню. Робітники проживали у гуртожитках барачного типу, а влітку – у військових наметах та колибах.

 Віддаленість від Хуста (до 40 км) і сніжні замети взимку змушували жителів селища шукати різноманітні способи, як організувати своє дозвілля. У клубі були бібліотека і кінозал. Тричі на тиждень – у середу, п’ятницю і неділю – показували кінофільми. З концертами та виставами приїздили колективи обласної філармонії та Закарпатського обласного драматичного театру. Діяли хоровий та шаховий гуртки, духовий оркестр. Проводилися змагання з шахів, шашок, а в теплу пору року – з краглів (городків). Влітку у вихідні дні люди цілими сім’ями сідали у пасажирські вагони вузькоколійки і їхали до села Драгова на буркути (мінеральні джерела).

 У ті часи керівники відпочивали разом із робітниками, розмежування за соціальним статусом не було. Влітку ходили по ягоди, гриби, рибалили в гірських потоках форель. Оскільки переважно це була молодь, до розваги не обходилися без алкоголю і солодощів. Проте п’янок і гармидеру не було. Батьки ж завжди були поруч з дітьми.

 Моя мати, яка народилася у Вільшанах, пам’ятає чиcту джерельну воду, яку можна було пити з кожного потічка, рибу та раків, яких повно водилося у гірських річках, розсипи ягід обабіч дороги. Взимку снігові замети були такі, що розчищені дороги скидалися на тунелі. Так, коли моя бабуся у 1958 році народила сина у пологовому будинку Хуста, додому у Вільшани вона добиралася у кабіні вантажівки – 40 км майже півдоби! А попереду машини повільно їхав бульдозер і розчищав глибокі замети…

Втручання в природу не минає без сліду

 Греблю зводили з однією, найважливішою умовою: запобігти просоченню води з водосховища через основу греблі до берегів. Спочатку будували ліву її частину з донними отворами. Роботи з бетонування секцій греблі, прокладки тунелю проводилися цілодобово. Під час будівництва русло річки відводили у правий бік за допомогою дерев’яного пристрою, заповненого камінням. Коли ж спорудили лівий бік заввишки 10 м і встановили затвори в донних отворах (у разі необхідності через них спускалася вода з водосховища і водночас виносився намул, що накопичився перед греблею), річку перевели вліво. Бетонували і зводили греблю, коли рівень води в річці був мінімальним, - упродовж червня-серпня. За проектом, гідротехнічна споруда могла витримати землетруси аж до 7 балів за шкалою Ріхтера. У результаті будівництва греблі утворилося водосховище. Під воду мали потрапити понад 160 дворів у Вільшанах, хутори Бовцар та Крисове, вільшанська церква та кладовище. Відселеним місцевим мешканцям оплачували спорудження житла будь-де на Закарпаття. Крім того, будівлі у селі залишалися у власності вільшанців і їх безкоштовно вивозили на місце нового проживання людей.

 Кладовище пересунули вище рівня греблі. Церкву також розібрали та перенесли. Та навіть попри всі проведені заходи, втручання людини у природи іноді приводило до трагічних наслідків. Так, однієї ночі неподалік Вільшан стався зсув, який поховав декілька сільських хат. Загинули люди…
 Гірські породи Карпат у районі будівництва нестійкі, тому вода безперервно просочувалася в тунель і стікала зі стелі. Робітникам постійно доводилося у воді до і вище колін. При вході в тунель їм видавали 50 грамів спирту. Через зсуви порід та обвали тунелю тут траплялися нещасні випадки.
 В цілому ж, робітники, які працювали в надзвичайно складних умовах, та інженери, котрі спроектували та забезпечили зведення цієї унікальної споруди, провели титанічну роботу. У наш час увага громадськості знову прикута до цього об’єкту, люди дискутують про екологічну та сейсмічну безпеку ГЕС.

 Так само активно обговорюється можливість і доцільність спорудження нових (щоправда, «міні») ГЕС на річках Карпат. Але ці питання варто залишити на розгляд компетентним експертам. Наразі ми спробували бодай зазирнути крізь час в історію будівництва Теребле-Ріцької ГЕС, яка донині працює, дає струм та є одним із найцікавіших об’єктів для мандрівників.

 

Приваблюють око й букові праліси, збережені на площі 630 гектарів, які віднесені до списку ЮНЕСКО, як культурна спадщина, та являють собою як екологічну, кліматичну, туристичну та інші цінності. На даній території пралісу не було втручання діяльності людини.

 

Ще однією пам’яткою культури у с. Вільшани є церква Успіння Пресвятої Богородиці. 1928

 

Проект невеликої церкви для православної громади виконав майстер-будівельник Франтішек Франк у Хусті 20 травня 1927 р. Проект передбачав дві маленькі главки обабіч вежі та нижчий дах над вівтарем, але цього не було зроблено. Церкву збудували із смереки, дахи вкрили ґонтом, стіни – піками (ґонтами з загостреними нижніми кінцями). Як згадує житель Тереблі Юлій Салейчук, церкву збудував його батько Михайло Салейчук, дещо відступивши від проекту Франка.

За часів СРСР було вирішено спорудити Теребле-Ріцьку ГЕС з водосховищем на ріці Тереблі. Територія Вільшан підлягала затопленню. Нове село постало з присілка Бовцар, а у 1955 р. Михайло Рішко організував перенесення церкви в присілок Глисний. Розібранням церкви та відбудовою на новому місці займався тереблянський будівничий Михайло Салейчук. Ікони до іконостасу намалював ієромонах Варнава у 1949 р. Під час ремонту на початку 1970-х років церкву вкрили бляхою.

 

 

САДИБИ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ:

с.Вільшани

Мороц Микола Іванович

с.Вільшани, 64

067-9770535

8

Домашня кухня, супутникове ТБ, альтанка, сад, автостоянка, неподалік ліс, річка, рибалка на озері, можливість кемпінгу, виготовлення альтанок,

дерев’яних будинків

 

Ситар Ганна Федорівна

С.Вільшани, 93

097-2498867

6

Домашня кухня, супутникове ТБ, неподалік ліс, річка

 

Микулін Михайло Михайлович

С.Вільшани, 102

097-4703268

096-6949355

4

Домашня кухня, супутникове ТБ, неподалік ліс, річка

 

Савка Іван Петрович

С.Вільшани, 184

097-4459027

4

Домашня кухня, супутникове ТБ, сад, домашнє господарство, неподалік ліс, річка

 

Мандзюк Людмила Василівна

С.Вільшани, 144б

097-3098596

4

Домашня кухня, супутникове ТБ, сад, альтанка, домашнє господарство, неподалік ліс, річка

 

Кикина Михайло Степанович

С.Вільшани, 58

098-9068196

6

Домашня кухня, сад, домашнє господарство, неподалік ліс, річка

 

Кикина Іван Степанович

С.Вільшани, 125

067-3574625

4

Домашня кухня, сад, альтанка, домашнє господарство, неподалік ліс, річка

 

Ковач Петро Іванович

С. Вільшани,87

0963076215

2

 

 

Ковач Микола Петрович

С. Вільшани,87а

0963076215

2

 

 

Микулін Наталія Василівна

С. Вільшани,108

0964627891

 

 

 

 

 

 

 

Новини

20.09.2017 [16:18]

Огляд несанкціонованих сміттєзвалищ в районі.

 

20.09.2017 [16:13]

Три нові автомобілі швидкої медичної допомоги передали на Хустщину.

 

20.09.2017 [16:08]

На стадіоні «Колос» (смт. Вишково) відбулася районна спартакіада

 

14.09.2017 [09:26]

Оголошення!

 

14.09.2017 [08:18]

Розклад руху автобуса Шаян - озеро Синевир

 

Псилання

Офiцiйне представництво Президента України Веб-портал органiв виконавчої влади України Верховна Рада України Закарпатська Обласна Рада Обласна гаряча лінія Teplo.gov.ua Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України Національна дитяча гаряча лінія Державний реєстр виборців Міністерство доходів і зборів України

Створено студією Вебрики


Хустська районна державна адміністрація.
2004-2011