Хустський район
[Послуги] [Карта] [Зв’язок]    | Ви знаходитеся тут:   Головна    Публічна інформа..    Щорічне Послання..
Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України

Дорогі українці, шановні народні депутати!

Не так давно Європейський банк реконструкції та розвитку уклав рейтинг успішності реформ у країнах Центральної Європи та Азії. На жаль, радіти нема чому: із тридцяти країн, які досліджувалися, ми посіли двадцяте місце, поруч із Грузією та Боснією. Результат, очевидно, виглядав би кращим, якби більша частина того, що ми зробили за останні три роки, була реалізована в попередні 23. Перша десятка – це ті, хто стартував і левову частку реформ зробив ще в дев’яності. Очолюють рейтинг Естонія, Польща і Словаччина. Ось чому я дослухаюся до думок Лєшека Бальцеровича, свого радника, а Прем’єр-міністра консультує Іван Міклош, колишній урядовець Словаччини. Це є справжні реформатори, які не соціальною демагогією і шапіто в Україні займалися, а реально допомогли нам своїм досвідом.

Так от, якщо ви візьмете цей досвід. В Естонії в приватні руки віддали все: порт, телекомунікації, авіацію і навіть залізницю. У Польщі із 8,5 тисяч державних підприємств в руках держави залишилося 41. До речі, і землю у них не скупили іноземці. Попри те, що мешканці цих країн можуть легко купувати чи продавати сільськогосподарські угіддя.

Українці зараз цього права позбавлені. Мільйони людей формально володіють землею, але за них вирішили, що вони не здатні нею розпоряджатися і запровадили абсолютно неконституційний мораторій. Чому ми тоді дозволяємо людям продавати квартири? Теж хтось їх може всі скупити.

Як державний діяч при ухваленні рішень я маю зважувати на громадську думку. І наразі, на жаль, її сформували популісти. Я не збираюся витискувати із Верховної Ради земельну реформу, не буду цього робити. Але прошу ухвалити, - хоча б усно, в умі і в серці, - політичне рішення на її користь. Прийняти такі закони, які хоча би знімуть фобії, наявні на цю тему в суспільстві і серед народних депутатів; які врахують всі застереження, виставлять всі запобіжники, встановлять мінімальну ціну, захистять селянина, сформують прозору позицію в реєстрі ля реєстрації, але дадуть свободу українському селянину. І прошу назвати, точніше ви самі визначіться і назвіть, чітку дату старту, нехай навіть це буде і не сьогодні.

Земельний ринок і приватизація, дорогі мої, це не те що просить або тисне Президент — цього не буде. Земельний ринок і приватизація – це два найшвидших і найнадійніших способи швидко залучити в Україну достойний обсяг інвестицій. Друзі мої, це не тільки інвестори кажуть. Впевнений у тому, що це спільна позиція світу. Така приватизація завжди була багатостороннім конфліктом інтересів. Хтось купував фабрики і заводи, вкладав у їхню модернізацію та розвиток. Інші прагнули приватизувати прибуток, не витрачаючи гроші на придбання активів, перешкоджали приватизації найбільших підприємств і зараз, до речі, перешкоджають. У нас є можливість продавати активи відкрито, конкурентно, за новими прозорими і зрозумілими правилами, на основі нового закону, наповнення якого – у ваших, шановні народні депутати, руках.

І було би концептуально неправильним вдаватися у Посланні до галузевих оглядів. Однак, коли я вже згадав Естонію, то саме ця країна дала ще один гідний наслідування приклад – в електронному урядуванні та IT-секторі. У нас теж є можливість схопити за хвіст свою жар-птицю! ІТ-сфера – одна з ключових для економіки України. 13 українських ІТ-компаній увійшли до ТОП-100 найкращих аутсорсингових компаній світу. Уявіть собі це! Експорт ІТ-послуг у 2016 році склав 3% нашого українського ВВП. В Україні налічується понад 100 тисяч ІТ-фахівців. З нами готові активно співпрацювати ключові світові виробники, великі венчурні фонди тому, що наша держава – це місце, де народжуються нові ідеї.

Хотів би звернути увагу парламенту на прискорення прийняття законів про електронні комунікації, що стосується перспектив провадження зв’язку четвертого та п’ятого поколінь; про надання електронних послуг, про удосконалення захисту інтелектуального права, про хмарні технології. Слід перетворити інноваційний потенціал країни на переваги держави у конкурентній боротьбі на світовому ринку.

У цьому контексті особливо важливою є, ще раз наголошую, освітня реформа. Я не просто вітаю, не просто дякую за голосування, яке відбулося 5 вересня. Це крок до «Нової української школи», яка і є передумовою нашого інноваційного розвитку, системної підготовки українців до успіху у конкурентному світі.

Не можна відділяти інформаційні технології від інших сфер життя, адже найкращі для суспільства проекти – ті, що виникають на зіткненні галузей: ІТ та сільського господарства, ІТ та медицини тощо. Минулого тижня дав завдання врахувати це при підготовці закону про розвиток сільської медицини, запровадження телемедицини, щоб ми на сьогоднішній день забезпечили доступ до медицини всіх 14 мільйонів, які зараз проживають в українському селі. Це теж буде одним із важливих складових елементів медичної реформи. У бюджеті цього року, я хотів подякувати вам, вже передбачено 4 мільярди гривень на реанімацію системи охорони здоров'я на селі.

Часто буваю в регіонах, і цього року графіки таких поїздок наповнені були приємними подіями. Мені пощастило брати участь у відкритті відремонтованих мостів та доріг, які стали можливими завдяки пріоритетам, які визначили Верховна Рада, Уряд і Президент щодо дорожнього будівництва, наслідок експерименту, який дав можливість продемонструвати і антикорупційні кроки, детінізацію, яка забезпечила перевищення надходжень від митниці, які залишалися у регіонах і були спрямовані на дорожнє будівництво, будівництво модернізованих лікарень та сучасних шкіл, театрів і спортивних закладів. А головне – фабрик і заводів, яких за три роки відкрили більше вісімдесяти. У 2014 році, хочу нагадати, в Україні, в усій Україні, було відремонтовано 102 кілометри доріг, цього року план на дорожній ремонт складає 3300 кілометрів. Порівняйте ці дві цифри.

Але одночасно я хочу просити всі наші правоохоронні органи скоординувати зусилля з прискіпливого контролю за кожною гривнею, яка витрачається на дорожнє будівництво. Безпрецедентне збільшення асигнувань може загрожувати так само багатократним зростанням масштабів розкрадання.

Зміни на місцях навряд чи би стали можливими без однієї з ключових наших реформ, важливою частиною моєї ще передвиборчої кампанії – децентралізації. Місцеві бюджети зростають у два з половиною рази: із 69 мільярдів гривень у 2014 році до 170 мільярдів, запланованих на поточний рік, які вже перевиконуються. Друзі мої, я хотів би привернути вашу увагу до однієї дуже важливої цифри: частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті країни стрімко наближається до 50%, і, швидше за все, подолає цей рубіж. Уявіть собі: місцевим бюджетам залишається зараз більше грошей, ніж бюджету держави. Це не просто гроші, але це є і відповідальність, і принципова політична позиція. За місцевими бюджетами, крім трансфертів, законодавчо закріплені стабільні джерела доходів, чого ніколи не було, частки у загальнодержавних податках і місцеві податки та збори. Реформа дала нові можливості для розвитку міст та сіл. І якщо раніше місцеві бюджети були касами з виплати заробітної платні, то сьогодні місцеві бюджети мають можливість будувати дороги, школи, дитячі садки, центри надання адміністративних послуг, освітлення, кардинально змінювати ситуацію там, де керівник на місці, особливо там, де створені об’єднані територіальні громади, мають можливість реально проводити свою політику. Не всі, правда, зорієнтувалися, як дати раду грошам, і станом на 1 вересня 13,5 мільярдів гривень лежать на депозитах в комерційних банках, замість того, щоб працювати на людей, забезпечувати розвиток територіальних громад.

Наразі йдеться, зокрема, про передачу громадам права розпоряджатися земельними ресурсами, які перебувають в межах і поза межами населених пунктів. Дуже важливо і забезпечити передачу повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю, у наданні адміністративних послуг. Нема чого туди лізти центральній владі.

Отже, децентралізація працює, і вона є дієвим щепленням від федералізації, міцною запорукою унітарності нашої соборної України. Водночас дивують і обурюють дії окремих політичних сил. Так, наприклад, минулого року ними було інспіровано рішення низки обласних рад щодо встановлення так званих договірних відносин у розподілі повноважень між державою і відповідними регіонами. Ви чого? Як Президент, Уряд і Верховна Рада мають розцінити таку ініціативу? Непродуманість, недалекоглядність, помилка? На чий млин ви намагаєтеся лити воду? Звертаюся до депутатського корпусу місцевих рад з проханням дуже уважно дивитися на те, за що голосуєте, в які авантюри інколи вас втягують ваші центральні партійні органи, засліплені боротьбою за владу. Так і до федералізму вони вас доведуть.

Протягом цих років ми ухвалили і вже реалізували низку надзвичайно важливих рішень у сфері гуманітарної політики та політики національної пам’яті. І я теж вам хотів би за це подякувати. Ми творимо власну ідентичність, захищаючи свій культурно-гуманітарний простір.

За три роки ми провели декомунізацію, нарешті, на 26-му році незалежності. Було перейменовано 32 міста, 25 районів, загалом – майже тисяча населених пунктів. Друзі, лише пам’ятників Леніну було прибрано понад тисячу триста, уявіть собі.

Ще одна важлива позиція: держава офіційно визнала і вшанувала український національно-визвольний рух, включно з Українською повстанською армією, нарешті, на 26-му році. І хотів наголосити, що і День захисника Вітчизни ми більше не святкуємо 23 лютого, наше свято — 14 жовтня — день Українських збройних сил.

Внаслідок запроваджених поточного року санкцій проти компаній, які адмініструють російські пошукові системи та соціальні мережі, за що також була величезна критика свого часу, але зараз результат — російські сайти випали із десятки найбільш відвідуваних веб-ресурсів в Україні. Російські мережі на жаль були і залишаються інструментами спецоперацій російських спецслужб у неоголошеній війні проти України. Тому будемо й надалі пильно стежити і скорочувати їхню присутність.

Впорядкували ввезення книжок із Російської Федерації, бо разом із безумовно достойними взірцями художньої та наукової літератури на жаль в Україну вливався потужний потік українофобської писанини та пропагандистського мотлоху. Таке рішення стало непоганим стимулом для вітчизняного книговидання, яке має зараз всі шанси задовольнити попит українців на якісну літературу. І я просив би Уряд наступного року підтримати національне книговидання, збільшивши видатки на закупівлю літератури для бібліотек. І крім того - знайти дієвий механізм, щоб контрабанда книжок не зводила нанівець зусилля, ефект від стратегічно правильних рішень.

Зарано говорити про ренесанс українського кіно. Але те, що процес його відродження розпочато, як на мене, очевидно. Минулого року на екрани вийшло 30 українських фільмів, я наголошую, це також рекорд за всі роки незалежності і також це відбувається під час війни. Цього року пройшло чи очікується 39 кінопрем’єр, із яких 19 фільмів створені за державної підтримки. В першу чергу, я на цьому також хотів би наголосити, ми маємо підтримувати кінострічки патріотичного спрямування, а не фільми жахів. Я впевнений, що буде організована робота саме так.

Послідовно наповнюємо конкретним змістом державний статус української мови. Перші результати квотування української мови на радіо, теж дуже дякую вам за підтримку, ми вже чуємо ці результати. Як це спрацює на телебаченні – також невдовзі побачимо. На черзі – проект, який гарантує українській мові повноправну присутність у сфері послуг. Він має встановити баланс між державною мовою і принципом «клієнт завжди правий».

Дбаючи про українську, яку імперія століттями намагалася знищити, ми як європейська держава залишаємо широкий простір для культурного та інформаційного продукту кримськотатарською, російською та іншими мовами. А у сферу приватного мовного спілкування держава взагалі не втручається і втручатися ніколи не буде!

Верховна Рада ухвалила історичне звернення до Вселенського Патріарха із проханням надати автокефалію Православній Церкві в Україні. Дуже дякую вам за це рішення. Хочу вас також проінформувати, що я, в свою чергу, теж написав відповідного листа до Варфоломея Першого. І цей фрагмент Послання адресований не лише українському парламенту і не лише українському народу. Нехай нас почує і керівництво Вселенського Патріархату. Хочу ще раз звернути увагу Його Всесвятості на серйозність наших намірів. На наявність в українського керівництва твердої політичної волі розв’язати цю проблему, яка, на жаль, стоїть на порядку денному ще з 1991 року. Україна має право на помісну церкву. І ми маємо це право захистити.

Очікуване нами визнання української автокефалії Вселенським Патріархом, наголошую, жодним чином не означатиме ані появи державної церкви, ані заборони на діяльність в Україні інших православних конфесій. Але ніхто не має права позбавити українців права на власну церкву. Кожен громадянин України сам і лише сам обирав, обирає і обиратиме віру і церкву.

Українська держава відділена від церкви, але вона не може пасивно споглядати, як інші держави і інші державні органи використовують залежні від них церковні інституції для досягнення своїх геополітичних цілей.

Хоча окремо хотів би наголосити, я не підпишу законопроект, в якому пропонується погоджувати кандидатури єпископів та священиків з державними органами. Це не справа держави. Щодо інших ваших законодавчих ініціатив, я готовий їх обговорювати та розглядати із розумінням, що це все ж таки надто чутлива справа.

Незважаючи на російську агресію, ми не пішли на обмеження демократичних прав і свобод. Не запровадили воєнного стану тоді, коли для цього були всі підстави. Забезпечили значно якісніше функціонування парламентсько-президентської моделі і співпрацю парламенту, Уряду та Президента, ніж це було у 2006–2010 роках. Жодного разу я не скористався правом припинення актів Кабінету Міністрів з одночасним оскарженням в Конституційному Суді, та й до права вето вдавався не дуже часто. А тоді  різні гілки влади займалися лише взаємним поборюванням і не спромоглися провести жодної ані однісінької принципової реформи.

Звичайно, чинна модель не ідеальна, тому час від часу до мене приходять з пропозиціями щось змінити… Повернути Президенту обсяг повноважень як в Конституції 1996 року, або, навпаки, перетворити Президента на церемоніймейстера. Хтось пропонує тюнінг: чіткіше виписати ті статті, які трактуються неоднозначно. У демократичному суспільстві нема тем, закритих до дискусії.

Вступаючи на посаду, в інавгураційній промові я наголосив на своїй відданості ідеї парламентсько-президентської республіки. Згодом – сам поступився певними повноваженнями Глави держави при голосуванні за поправки з питань правосуддя та децентралізації. Але я ніколи не погоджуся з пропозиціями забрати у людей право обирати Президента і передати це право парламенту. Обсяг повноважень Глави держави також має бути достатнім для ефективного виконання функцій Верховного Головнокомандувача.         

Очевидно, що внесення кардинальних змін до Конституції вже майже у виборчому циклі навряд чи буде позитивно сприйняте суспільством. Наближення планових голосувань за Президента та Верховну Раду робить ще більш нераціональною ідею дочасних виборів. Моя позиція незмінна: все має відбутися у визначені Конституцією терміни. Це необхідно для того, щоб забезпечити вільну, прозору, конкурентну та чесну кампанію, а я налаштований саме так. До неї треба готуватися вже сьогодні. Прошу, шановні народні депутати, протягом найближчих тижнів, може навіть днів, завершити консультації і подати мені пропозиції кандидатур нових членів Центральної виборчої комісії.

Шановні народні депутати!

Російська військова загроза, позиційна війна на Донбасі є ключовими факторами невизначеності і щодо політичної ситуації, і щодо економічних та соціальних перспектив. Тому, хоч і насамкінець, - про головне. Про мир і перспективи повернення Донбасу і повернення Криму. 

Протягом останнього року від різних політичних сил, у тому числі зі стін Парламенту, лунає нищівна критика на адресу Мінських домовленостей. Так, вони не ідеальні. Вони ухвалювалися у дуже складних для України військово-політичних умовах. Вони не принесли сталого миру. Але залишається беззаперечним факт, що саме завдяки Мінським домовленостям нам вдалося суттєво знизити рівень бойових дій та відповідно людських втрат на Донбасі. Друзі, хочу привернути вашу увагу, що з 25 серпня, з дати коли вступило «шкільне перемир'я», Україна не має станом на зараз жодного загиблого, жодної бойової втрати. Це, в тому числі, в результаті імплементації Мінських домовленостей. Завдяки Мінським домовленостям нам вдалося сформувати міцну міжнародну коаліцію на підтримку України. Завдяки Мінським домовленостям нам вдалося зберегти дієвий механізм міжнародних санкцій проти російського агресора. Нарешті, Росію почали називати агресором. Згадайте, в 2014 році всі намагалися уникнути, називаючи це «конфліктом на Сході України». Ми отримали дорогоцінний час, аби побудувати якісно нову українську армію та запустити двигун реформ.

Будь-які нові угоди, як би їх не називали, по суті будуть відтворювати нинішні та починатися з головного – повного та всеохоплюючого припинення вогню. Головна ж причина відсутності прогресу у вирішенні ситуації на Донбасі – це повний брак політичної волі у Кремля виконувати власні зобов’язання. Неефективність Мінських домовленостей – це відсутність волі Кремля їх виконувати. Як би хтось не хотів перекласти це на когось іншого. Але, незважаючи на це, ми разом з усім світом повинні продовжувати тиск на агресора з метою примусити його до миру шляхом виконання «Мінська» та пропорційно підвищувати ціну за невиконання взятих зобов’язань.

Росія продовжує здійснювати провокації, перешкоджати ефективній діяльності спостерігачів моніторингової місії ОБСЄ, постачати зброю на українську територію і найманців. За таких умов розміщення на всій окупованій території Донбасу «блакитних шоломів» ООН стало би реальним проривом у процесі мирного врегулювання та потужним фактором деескалації. Це, безумовно, створило б сприятливі умови для досягнення прогресу на політичному треку мирного врегулювання на Донбасі. Саме у цьому ключі вбачаю позитив у початку дискусії з цього питання.

Хочу окремо наголосити, Україна розпочала цю дискусію ще в 2015 році, в березні якого я надіслав до Генерального секретаря ООН та Голови Ради Безпеки ООН звернення щодо розгортання на території нашої держави миротворчої операції під егідою ООН. Ця ініціатива спиралася на підтримку Верховної Ради та РНБО України.  Українська сторона передала нашим партнерам в Радбез ООН проект відповідної резолюції. Однак, досі Росія повністю відкидала навіть таку можливість. Та й всі наші партнери, чесно кажучи, не дуже активно це підтримували. Сьогодні ми добилися дуже важливого результату – ми маємо спільний голос партнерів, які підтримують українську ініціативу. Ми почули, нарешті, і певну реакцію по той бік фронту. Хоча ми чітко розуміємо, що диявол криється в деталях. Безумовно, пропозиція РФ щодо розгортання місії ООН виключно для цілей охорони Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ є щонайменше дивною. Тим більше, що саме російські бойовики є головною загрозою для безпеки міжнародних спостерігачів. 

Українська сторона готова до предметної розмови з членами Ради Безпеки ООН. Вважаю, що ця дискусія має включати такі принципові елементи. По-перше, ми виступаємо за розгортання повноцінної миротворчої Місії ООН на всьому Донбасі. Вона повинна мати за мету не консервацію російської окупації та легалізацію російської військової присутності, а забезпечення тривалого миру в окремих районах Донецької і Луганської областей України та повне відновлення територіальної цілісності нашої держави. По-друге, майбутня Місія ООН повинна бути розміщена на всій тимчасово окупованій території, включаючи неконтрольовану ділянку українсько-російського державного кордону. По-третє, згадана Місія повинна відповідати керівним принципам здійснення миротворчих операцій ООН, що апріорі виключає участь у ній представників країни-агресора чи сторони конфлікту. По-четверте, ні якого узгодження з російськими бойовиками параметрів участі майбутньої місії ООН йти не може. По-п’яте, робота над згаданою ініціативою жодним чином не  є підставою для скасування існуючих міжнародних санкцій проти Росії. Вони мають залишатися чинними до повного відновлення суверенітету, територіальної цілісності та незалежності нашої держави через виконання Мінських домовленостей. 

Зрозуміло, що домовитися стосовно параметрів миротворчої Місії буде надзвичайно складно. За півтора тижні вирушаю до Нью-Йорка на Генасамблею ООН. Упевнений, спільними зусиллями, за допомогою міжнародних партнерів, передусім Німеччини, Франції та США, ми обов’язково встановимо мир і повернемо всі окуповані території, відновимо суверенітет України.

Чому саме політико-дипломатичний шлях є для нас пріоритетним? По-перше, ворог укріпився на урбанізованій території з мегаполісами і з великим міським населенням. Там живуть громадяни України. Ми не можемо і не будемо нищити своїх громадян так холоднокровно, як російське керівництво чинило у Чечні – інших випадків такої жорсткої «пацифікації» я і пригадати навіть не можу.

По-друге, свій військовий потенціал слід порівнювати не лише з тим, що є на окупованих територіях, а з усім, що є в розпорядженні Росії. Її армія – друга-третя у світі за потужністю. Військовий бюджет Росії, наголошую з 2000 року, у 16-20 разів перевищував військовий бюджет України, російська армія – в 5 разів більша за нашу. Більше порівнянь можете знайти у письмовому тексті: кількість танків, літаків, безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби та інше.

По-третє, повернення конфлікту в гарячу фазу поставить хрест на всіх реформах і на відновленні рівня життя українців у той час, як суспільство втомилося від війни. Ознакою такої втоми є той факт, що 11% українців, частина з них є і в цьому залі, пропонують взагалі відмовитися від будь-яких спроб повернути окуповані території Донбасу, відрізати їх і подарувати ворогу, чекаючи, що вони самі собою повернуться. 14% виступають за те, щоб конфлікт заморозити, а території – ізолювати. Ці проекти є навіть у Верховній Раді. Це я наводжу цифри із опитування, яке провели на початку літа. 13% ратують за військовий наступ. Але наголошую, майже 60% – підтримують курс на повернення окупованих територій виключно політико-дипломатичним шляхом.

Завершується робота над законопроектом про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над окупованою територією Донецької та Луганської областей України. Найближчим часом він буде оприлюднений і винесений на обговорення в Україні і серед наших партнерів. Українська громадськість буде мати можливість повністю і ретельно його обговорювати. Вирішальне слово буде за вами, шановні народні депутати! Впевнений, що ви будете мати можливість повноцінної дискусії.

Тепер щодо Криму. Чи можемо ми відбити Крим у Росії силою? Реалістично – ні. Чи піде вона звідти сама? На жаль, ні. Але ми можемо створити умови, коли Крим стане для Москви непідйомним тягарем. Так злодій іноді викидає вкрадене, коли воно починає йому пекти. Ми маємо створити всі умови, щоб йому запекло.

Ми використовуємо інструменти міжнародного права, санкції, міжнародні суди й арбітражі, різноманітні міжнародні платформи і моніторингові механізми – починаючи від ООН і закінчуючи ЮНЕСКО. Притягнення Російської Федерації до міжнародно правової відповідальності, на жаль, є довготривалим, але, вірю, є ефективним, процесом. Так ми змусимо Росію відповідати мовою права за свої дії на території України. Перші слухання в Міжнародному Суді ООН продемонстрували, що справи є надзвичайно важкими і комплексними. Україна є піонером, і ніколи до цього практики такої не було, але ми її започаткували. Росія буде відповідати. Ми на правильному шляху. Суд вже наказав Росії припинити порушення прав людини у Криму та політику расової дискримінації на півострові, зафіксувавши цей факт.

Шановні народні депутати!

Ми з вами позбавлені мук вибору, якими протягом двох десятиліть страждали наші попередники. Якщо раніше влада сама не знала куди рухатися, то як вона могла повести за собою народ? Якщо еліта сама заблукала в трьох соснах, тобто в двох векторах, як вона могла показати дорогу українському народу? 

Народ взяв ініціативу до рук і сам визначив європейський курс під час Революції Гідності. Цей вибір було підтверджено голосуванням на президентських та парламентських виборах за ті політичні сили, які майбутнє України бачать в єдиній родині європейських народів. 

Курс на ЄС та НАТО – очевидний і незворотний.  Що нам треба, так це обрати найкоротший маршрут, засоби пересування і оптимальну швидкість. Я з цього приводу готовий до будь-якої дискусії з політиками, експертами, міжнародними партнерами і всім суспільством, і Послання – лише  початок такої розмови.

Вступ до НАТО та Євросоюзу нам потрібні не заради членства в престижних клубах. Це – питання цивілізаційної належності і гарантія незалежності України. НАТО – це, після російської агресії, коли була зруйнована повоєнна світова система безпеки, є єдиним органом, який продемонстрував свою ефективність, надійна система колективної безпеки. Євросоюз – політична культура прав і свобод, стандарти і рівень життя – достойного і гідного, якого прагнуть українці.

Головне. Не лише Україна йде до Європи. Наше з вами завдання – Європа має бути привнесена в Україну. І все в Україні має бути приведене у відповідність з європейськими стандартами, в тому числі і рівень матеріального благополуччя громадян. Українець має відчувати Європу, навіть якщо він не покидає меж своєї країни.    

Неймовірно багато ще треба зробити для досягнення цієї цілі. Важко змінювати ситуацію в країні, але найважче – змінюватися самим. Вже не розібратися, кому належить вислів: «щоб ти жив в епоху змін». Хтось приписує його Конфуцію, хтось каже, що це просто якесь давнє східне застереження. Але для багатьох з-посеред нас така доля – щасливий шанс не просто існувати в часи змін, а ще й творити їх.  І тих, хто хоче і прагне змін, і готовий сам у цьому брати участь – все-таки більше, ніж тих, хто страшиться змін чи просто бачить вигоду у тому, щоб зберегти «статус-кво», залишити все як є. Вони і є наша позиція, яку треба змінити. А рушійна сила – український народ є справжньою політичною опорою реформ. У країні сформувався креативний постіндустріальний клас носіїв європейських цінностей свободи, відповідальності, активності.

Український парламент цього скликання довів, що в ньому є реформаторська більшість. Її контури не завжди співпадають з межею між владою та опозицією, але це не «мінус», а «плюс», коли реформи здатні об'єднувати полюси. 

Особливістю української політичної системи, яка вигідно нас відрізняє від сусідів по пострадянському простору, є наявність сильного громадянського суспільства. Воно – активний та ініціативний союзник влади в проведенні реформ. В липні я вніс до Верховної Ради як невідкладний законопроект про скасування електронного декларування для громадських активістів і просив би його підтримати. Щоб справа не виглядала так, ніби Президент хороший, а депутати не дуже, готовий визнати, що запровадження декларування для цієї групи було нашою спільною помилкою, а помилки – треба виправляти.

Цього року відзначаємо століття Української національної революції 1917-21 років. Україна тоді не змогла заручитися достатнім рівнем міжнародної підтримки і залишилася сам на сам з агресором. Ось чому ми тепер таку увагу приділяємо партнерству із зовнішнім світом.

Недалекоглядний, короткозорий пацифізм завадив вчасно створити справжнє українське військо, підготуватися до зовнішньої агресії що з боку білих, що зі сторони  червоних. Ось чому ми таку увагу приділяємо армії.

Але головне, що не дало тоді постати українській незалежній державі – це брак внутрішньої єдності, політичні чвари. За ті чотири роки влада в Києві змінилася як мінімум 14 разів – поки не дісталася Кремлю, чого прагнуть і окремі наші опозиціонери.

У нас, українців, є така молитва «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай». Її слова я часто повторюю. Але є ще й приказка: «На Бога надійся, та й сам помагай». Тому і надалі протидіятиму всім тим, хто намагатиметься насаджувати в Україні безлад та анархію. Протидіятиму і переконанням, і словом, і ділом.

Ще раз закликаю всі партії, як представлені у Верховній Раді, так і позапарламентські, у жорсткій внутрішньополітичній боротьбі, властивій будь-якій демократії, зважувати на ті надзвичайно складні зовнішні обставини, в яких ми з вами спільно будуємо європейську Україну. Хочете боротися проти Президента чи Уряду, чи більшості – на те ви й опозиція. Але прошу – не розхитуйте Україну. Ми з вами спільно бережімо її. Заради неї ми всі маємо об'єднатися – і так разом переможемо.

Слава Україні!

Новини

18.06.2018 [16:42]

Оголошення

 

11.06.2018 [14:32]

Цікава профорієнтація. Служба зайнятості працює в літніх таборах Хустщини

 

07.06.2018 [16:01]

85- років Всеукраїнської громадськості організації глухих та 55-років утворення Хустської територіальної організації глухих.

 

07.06.2018 [15:58]

Шановні працівники засобів масової інформації!

 

07.06.2018 [15:56]

Робоча зустріч голови районної державної адміністрації Назарія Павлія

 

Псилання

Офiцiйне представництво Президента України Веб-портал органiв виконавчої влади України Верховна Рада України Закарпатська Обласна Рада Обласна гаряча лінія Teplo.gov.ua Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України Національна дитяча гаряча лінія Державний реєстр виборців Міністерство доходів і зборів України

Створено студією Вебрики


Хустська районна державна адміністрація.
2004-2011